Ми цінуємо наш авторитет, даний нам Богом,

щоб виховувати свою дитину

Мама Олеся вже три роки живе у Дубаї зі своїм чоловіком та донечкою п’яти рочків. Подружжя вирішило не віддавати дитину у школу, яка для дітей у Дубаї починається з 4х років, і навчати доньку вдома. Вони разом читають книжки, грають в настольні ігри, спілкуються: з татком – англійською і з мамою – українською мовами. Мама Олеся знаходить час для ведення блогу і огранізації українського батьківського клубу, тато ж поєднує роботу із навчанням своєї маленької.

Про те, як вони живуть і вчаться разом зі своєю дитинкою і розповідає Олеся Елві в інтерв’ю для проекту Вчимося Вдома.

Олеся, Ви – українка, та зараз з малою донькою і чоловіком живете в Дубаї, ОАЕ. Якими шляхами привела Вас доля в таку далечінь?

 Так, ми живемо в іншій країні. Із самого дитинства я зростала з любов’ю до України й ніколи не думала, що доведеться жити за кордоном, спілкуватися щодня чужою мовою, звикатись до сотні різних культур. Та я вірю в те, що в Бога не має меж таких, які є у нас, людей, і Він, керуючи моїм життям, вирішив розширити їх за кордони України. Коли я познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком і ми почали зустрічатись і думати про своє спільне подружнє життя – переді мною постав вибір: Україна чи міжнародне життя. Адже мій чоловік одразу після університетських часів став емігрантом і вже більше половини свого життя не проживає постійно у своїй країні. Тож я усвідомлювала, що обираючи шлюб з іноземцем у моєму випадку я обираю міжнародне життя. Не  усвідомлюючи до кінця, що це означає, я сказала «так» своєму нареченому.

Кілька років після одруження ми прожили сім’єю в Україні, але збіг деяких обставин, якими, я вірю, керував Бог, поставив нас перед вибором мігрувати. Ось деякі з обставин: у нашої донечки є хвороба астма і український клімат (особливо весна, літо, осінь), зовсім не підходить для її здоров’я, а морський клімат ОАЕ досить добре підходить. Ще однією обставиною був контракт мого чоловіка. У Дубаї йому запропонували значно вигідніший контракт і я як дружина була рада, що в мого коханого є кращі можливості, тому вирішила підтримати його у цьому. Крім того, на час еміграції з України в мене вже був досить великий досвід спілкування з людьми з різних країн і культур і вже не було культурних бар’єрів, а була любов у серці до різних людей і їхніх націй, цікавість пізнавати нове та бажання пережити вплив іншої культури на собі.

Отож, отримавши контракт і відсвяткувавши 2-річчя нашої донечки ми переїхали до Дубаю. Зараз вже рівно 3 роки, як ми мешкаємо у цьому місті.

Свою дитинку Ви навчаєте вдома. Чому вирішили не віддавати доньку в місцеву школу?

Кілька причин.

Перша – це наші цінності. Ми як батьки віримо, що у першу чергу це саме наша головна відповідальність виховувати і навчати свою дитину. Ми її цінуємо як особистість. Ми цінуємо свою сім’ю і наші стосунки один із одним. Ми цінуємо наш авторитет, даний нам Богом, щоб виховувати свою дитину. А відповідальність бабусь, дідусів, тіток, дядьків, учителів, рідних, нянь, монашок чи священиків у церкві, лікарів та інших людей, яким батьки довіряють свої дітей – другорядна, на нашу думку.

Друге – довіра. Ми маємо серйозний вибір: вирішити, кому ми можемо довірити свою дитину, а кому – ні. Ми вирішили індивідуально вибирати – до яких вчителів і на які заняття ми хочемо, щоб наша донька ходила.

Третє: ранній вік.

У Дубаї дітки йдуть до школи з 4 років. У п’ять років вони вже зазвичай вміють читати, писати невеличкі диктанти. А для багатьох діток це напруга з раннього віку. Ми віримо в те, що у такому віці дитина має навчатись граючись із найближчими і найріднішими для неї людьми. Ми віримо, що діткам дошкільного віку дуже добре якомога більше часу проводити з батьками, навчатись від них, з їхнього прикладу. Важливо відчувати батьківське і материнське тепло й увагу.

Четверта: індивідуальний підхід.

Навчаючи дитину вдома я можу бачити, що моїй донечці наразі цікаво: чи вона любить вивчати про космос, чи анатомію людини, чи про жучків-черв’ячків, чи хоче навчитись читати. Таким чином я підтримую її інтерес із раннього віку, а не нав’язую якусь програму. Ми також дитині пропонуємо заняття поза домом відповідно до її інтересів: чи то співи, чи то гімнастика або балет.

П’ята: здоров’я. Оскільки у нашої дитини є астма і серйозні харчові алергії, які можуть призвести до анафілактичного шоку та смерті, ми відчуваємо за собою відповідальність максимально  простежити, щоб можливість контакту з алергенами (у нашому випадку це горіхи, яйця, коров’яче молоко та деякі інші продукти) була зведена на нуль. І хоча у більшості шкіл Дубаю є розуміння проблеми алергій і вчителі за цим стежать, є політика безгоріхових перекусів, проте діти є діти: хтось їсть морозиво чи цукерку із шоколадом, що містить коров’яче молоко, а потім торкнув  їжу моєї дитини чи донечка торкнулась до чогось, а тоді й пальці в роті – і одразу небезпека задихнутись. Звичайно, у школах є кваліфікований медперсонал, швидка теж швидко приїздить. Але для чого ризикувати?

Шоста причина – фінансова. І хоч компанія мого чоловіка може сплачувати навчання нашої донечки у школі, проте навіть інші додаткові витрати: на шкільну форму, підручники, шкільний автобус та інші речі зараз перевищують ті витрати, які ми маємо для індивідуального навчання.

Сьома причина: доступність батьків.

Я є мамою, яка вирішила будувати свою кар’єру у своїй сім’ї. Я щодня дома і маю можливість приділяти час своїй дитині, а чоловік має можливість фінансово забезпечувати сім’ю і також проводити уроки для дитини. Крім того, мені самій це страшенно цікаво – навчатися знову. То чому ж забирати у себе таку можливість, віддаючи дитину до школи?

Восьма причина. Хороші можливості в Дубаї для хоумскулінгу. У цьому місті є інші сім’ї, які навчають дітей вдома і ми разом об’єднуємо наші зусилля для того, щоб бути разом ще ефективнішими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ваша родина – двомовна і свою дитину Ви вчите за матеріалами англійською та українською мовою. Поділіться будь-ласка, якими саме матеріалами Ви користуєтесь: підручники, художні дитячі книжки, он-лайн ресурси.

Основний наш ресурс – дитячі книжки. Ми щодня читаємо дитині: як мінімум 3 книжечки на день. У нас багато книжок як англійською мовою (частково привезених зі Штатів, частково куплених в ОАЕ), так і українською (десятками кілограмів привезених з України). Крім того, у нас є доступ до бібліотек з англомовною літературою у Дубаї, а також я нещодавно дізналась, що Українське консульство в Дубаї має підбірку української літератури, у тому числі дитячої.

 Також ми використовуємо різні настільні ігри та інші інтерактивні ігри, набори для творчості, навчальні посібники для наймолодших із видавництва «Ранок», Букварик тощо та ресурси американської  програми домашнього навчання Sonlight. Найкращим ресурсом для мене є Інтернет. Нещодавно я готувала урок діткам групи домашнього навчання про зорі та галактики. То я просто знаходила потрібну для себе інформацію в гуглі: від пісеньок і фізичних вправ на цю тему, до самого навчального матеріалу, карток-роздруківок із сузір’ями та ідей для творчого завдання. 

Чи вдається Вам підтримувати баланс між українською і англійською мовами в родині? І які є можливості для спілкування рідною мовою поза домом?

Так, вдається, наша донечка вільно володіє обома мовами. Ми вирішили з чоловіком так: я спілкуюсь із донею українською, він – англійською. Звичайно, коли ми виходимо за межі нашого дому, я спілкуюсь із донечкою англійською через повагу до людей довкола. Так само, коли ми в середовищі іншомовних друзів. Крім того, мій чоловік вільно володіє українською мовою, тому донечка чує як батьки спілкуються між собою як англійською, так і українською мовами.

На щастя, у Дубаї є жива активна українська діаспора. Ми ходимо на події та зустрічі українців в ОАЕ і я займаюсь організацією Українського дитячого клубу в ОАЕ, на якому ми знайомимось з іншими сім’ями з дітьми і спілкуємось як на зустрічах Клубу, так і зустрічаємось індивідуально. Також в Дубаї є Українська греко-католицька церква. Наша дитина часто буває в україномовному середовищі поза межами нашого дому. 

Також подорожі до України та розмови з рідними і друзями через “Скайп” допомагають підтримувати рівень мови. Українська література та медіа українською мовою допомагають у цьому теж. Ми часто слухаємо пісні чи аудіоказки в машині українською мовою.

Ви приєднались до батьківських груп хоумскулерів, де батьки по черзі проводять уроки для дітей. Розкажіть, будь-ласка, як саме організоване спільне викладання: збираєте дітей кожен день, чи ні; скільки “уроків” на день і які вони; де збираються діти; що викладаєте Ви; чи долучаються до навчання татусі; чи задоволені Ви результатами спільного батьківського вчителювання?

 У Дубаї є ціла спільнота батьків із дітками на домашньому навчанні. Один раз на місяць ми збираємося разом зазвичай у парку для неформального спілкування і щоб обмінятись досвідом. Також іноді ходимо разом на різні активні події (останній раз ходили кататись разом на ковзанці). Крім того, усі поділені на регіональні та вікові групи. У нашій групі 5 сімей з різних країн і різними релігійними світоглядами, вік дітей від 3 до 5,5 років наразі. Цією групою ми збираємось 1 раз на тиждень. Якщо я проводжу урок, то в нас вдома, якщо хтось із інших батьків – то у них вдома. У не спекотну погоду ми збираємось і проводимо уроки у парках, на пляжах. Також маємо польові експедиції. Останнього разу ходили до планетарію. У цей день ми проводимо 1 урок, який триває 2 години. Він зазвичай складається із активної діяльност і(ігри, пісеньки, танці), пояснення матеріалу і наукового експерименту, читання дитячої книжечки, підобідку, творчого завдання. Це все, звичайно варіюється, залежно від уроку. Іноді до уроків приєднуються та їх проводять татусі, але це буває рідко, оскільки зазвичай час нашого уроку – робочий час для татів. 

 Також ми приєднались до однієї сім’ї, в якій 9 дітей і всі з них на домашньому навчанні. Вдома у цієї родини щотижня теж проходять заняття, які проводять по черзі мами, які приєднались до занять цієї сім’ї. А після уроку діти граються, а мами мають особливий час спілкування між собою. Разом із цією групою ми ходили на польову вилазку до місцевої пожежної станції, де пожежники розказали нам про свою роботу, показали усі свої кімнати (тренажерний зал, кухню, гуртожиток, де вони сплять, актовий зал-кінозал), а найцікавіше – показали, як працює пожежна машина, яке устаткування вона має. Діти мали змогу приміряти на собі шолом пожежника і побризкати із пожежного шлангу та сфотографуватись із рятівниками.

Ми абсолютно задоволені результатами такого спільного навчання. Діти почуваються безпечно, адже вони завжди з батьками, малюки  вчаться у  невимушеній атмосфері, їх невелика кількість і вони можуть проявляти себе, уроки завжди дуже цікаві, дітки також люблять разом гратись і вчаться спілкуватись та взаємодіяти із трішки молодшими і трішки старшими від себе. І, звичайно, отримують знання. Моя донечка навіть допомагає мені у підготовці до уроків.

Ви також організували щомісячні зустрічі для україномовних батьків хоумскулерів в Дубаї. Скажіть, чи багато таких?

 Насправді зустрічі Українського дитячого клубу – не для хоумскулерів, а для будь-яких сімей, у кого принаймні 1 з батьків – українець. Я чула, що є деякі українські сім’ї в Дубаї, які цікавляться домашнім навчанням, але я особисто з такими не знайома.

 

 

 

 

 

 

 

Якби Вас спитали “Чого Ви мрієте досягти через 5 років?”, що б Ви відповіли?

Якщо це стосується теми домашнього навчання, то я б хотіла бачити свою дитину (чи дітей –якщо Бог дасть ще), які розвиваються гармонійними особистостями: розумово, фізично, духовно, творчо й емоційно. Я не можу сказати, що я хочу, щоб моя донечка була така ж розумна чи розвинута як всі інші українські чи американські чи ще якісь діти її віку. Я хочу, щоб вона була розвинута відповідно до тих дарів і таланів, які вклав у неї Бог, щоб вона була впевнена у собі та у тому, що батьки її дуже люблять. Також я б хотіла бачити себе як маму, яка насолоджується процесом і навчається сама.