Колеги, в нашому освітньому просторі з’явився новий персонаж – тьютор.

Це не репетитор, не коуч, не предметник. А хто тоді?

І, головне, чи він дійсно потрібен?

Чи це просто ще одне безглузде злизування західних моделей освіти, на зразок Болонської системи.

Пам’ятаєте той час, коли по телевізору йшло три канали. Потім їх стало п’ять, потім 35. А потім молоді люди перестали дивитись телевізор. Чому? Бо стали скачувати або дивитись он-лайн ті фільми, які їм до вподоби. Чи стануть люди знову дивитися те, що вибрав за них хтось?…

В традиційній школі канал всього один – це Державний Стандарт освіти. Одні для всіх предмети, підручники, екзамени. Так склалось історично, бо російська і українська освіта списані з німецької і просто не передбачають пульту для перемикання каналів. Тому і продовжуємо транслювати одну програму старанно прикручуючи дітей ціпками до стільця, щоб не втекли. Мучаємось разом з ними, адже життя за порогом школи вимагає володіння компьютером, мовами, собою, конкретних професійних знань, розуміння світу в цілому, а головне свого місця в цьому світі …  а ми мусимо робити уроки на завтра аж ніяк не пов’язані з життям за вікном.

І не здогадуємось, що фільм під назвою «Моя Освіта» можна і треба монтувати самому.


Уявіть собі Кембридж 16 століття.

Університет існує вже двісті років і об’єднує 16 коледжів з окремим гуртожитком, їдальнею, бібліотекою для своїх. Пів-сотні професорів читають авторські курси з наук, філософії, логіки, математики… Учбова і наукова робота організована в шести «школах» університету.

А Ви приїхали із невеличкого містечка і гадки не маєте що тут до чого.

І тут з’являється ваш тьютор – супроводжуючий – студент старшокурсник. Проводжає до гуртожитку, показує де їдальня, пральня, клуб, розпитує що Ви вивчаєте і радить професорів, які класно читають Ваші дисципліни. Допомагає вибрати курси на семестр. Саме так, в Кембриджі 16 століття Ви мали б змогу скласти свою власну програму навчання. В англійських університетах пульт управління своєю освітою з самого початку був у учня.

У 18-19ст. тьютор не тільки наставляє студента на шлях істиний, а й навчає: дає уроки, консультує, готує до іспитів. На сьогоднішній день 75% навчання в Кембріджі – це тьюторські заняття в невеликих групах, і тільки 25% – лекції.

Звісно, ми з Вами не в Англії. Український державний стандарт нікуди не дівається. Поки що ;).

Але вибір у нас вже є. Особливо, якщо Ваше дитя не сидить пів-дня за партою, а знаходиться на домашньому навчанні (екстернат, заочне, дистанційне, індивідуальне). В такому випадку батьки і вчителі які працюють з  дитиною можуть коригувати зміст навчання. Вони не зобов’язані знову і знову робити однотипні завдання з математики, бо мале зрозуміло принцип і лузає задачки як горішки. Можна продивитись основи здоров’я за три дні – ефект буде той самий. Історія читається і обговорюється як казка на ніч. Біологія, хімія, фізика, математика… хтось іде на інтерурок, хтось у вікіпедію, хтось читає і конспектує підручник.

Проблема полягає в тому, що отримавши більшу свободу виховувати і навчати дитину інакше, батьки і вчителі не знають як. Як мотивувати, як побудувати програму, як досягти якісного знання? І часто домашнє навчання перетворюється в серію здач. Менш болісних, але домінуючих.

Бо в центр освіти ми за звичкою ставимо ПРОГРАМУ.


А якщо поставити в центр – дитину?

Якщо не дитину підгоняти під програму, а програму і освітнє середовище формувати під дитину?

Це і буде тьюторство.

Тьюторський супровід – це педагогічна діяльність по індивідуалізації освіти, спрямована на виявлення і розвиток освітніх мотивів та інтересів учня, пошук освітніх ресурсів для створення індивідуальної освітньої програми, на роботу з освітнім замовленням родини, формування учбової та освітньої рефлексії учня. (Т.М. Ковалёва «Основи тьюторского сопровождения»)

Вчитель шкільний чи домашній слідуює за програмою і розповідає її краще чи гірше. Та навіть найкраща в світі програма – це закрита система, яка ніяк не враховує той неповторний момент, коли дитина раптом починає марити зоряними кораблями, кішечками-собачками, комп’ютерами чи психологією.

Тьютор – слідує за інтересом дитини і допомагає сформулювати і задовольнити дитячу цікавість до світу.

За анологією з телебаченням, тьютор це людина, яка порадить наступний документальний фільм про динозаврів, обговорить з дитиною їх вимирання, особливості анатомії, сходить в археологічний музей, запропонує зшити, намалювати динозавра, чи написати про нього казку. І так з кожним інтересом.

Тьютор разом з дитиною відслідковує і документує її захоплення і допомагає зрозуміти не тільки світ довкола, а й себе.

В загальному випадку тьюторство має чотири етапи:

  1. диагностично-мотиваційний – спочатку тьютор дивиться на дитину, її мотиви, таланти, інтереси, слухає що б вона хотіла робити, знати, вміти;
  2. проектний: прописується освітній запит
  3. етап реалізації: підключаються всі наявні внутрішні і зовнішні ресурси: самоосвіта через книги, он-лайн ресурси, пояснення тьютора, батьків, викладачів-предметників…, соціальний зміст – клуби, секції, гуртки
  4. аналіз: важливим елементом є рефлексія дитини і аналіз кожного із попередніх етапів.

Як все це робиться?

Колеги, тьюторські технології складалися впродовж століть. Це тема для цілої книги. Наприклад «Столетия тьюторства: история альтернативного образования в Америке и Западной Европе» Эдвард и Элайн Гордон.

 

Чи спрацює тьюторсво у нас? Адже ДПА і ЗНО здавати все-одно доведеться.

Так переформатувати державну програму під дитину можливо.

Школа «Эврика-развитие» у Томску працює за тьюторськими технологіями з 1994. Це базова експериментальна площадка Науково-освітнього центру Російський академії наук по забезпеченню індивідуалізації освітнього процесу в умовах школи. Переможець 5ти конкурсів, в тому числі і міжнародних.

.

ТАУТак що тьюторство як альтернатива традиційній школі вже існує на слав’янкому просторі.

Це можливо.

На Україні тьюторство формується під егідою Тьюторської Асоціації України.

Колеги, можна довго говорити про світовий досвіт і числені технології тьюторства. Але головний фокус не у технологіях.

Головний фокус тьюторства в тому, щоб зробити програму засобом, а не метою освіти. Допомогти дитині самій знайти і опанувати необхідні знання. Довірити пульт управління своїм навчанням і своїм життям.

Як писав Джон Холт:

“Люди діляться на тих, хто вірить в дітей, і тих, хто в дітей не вірить”