А як же колектив? Соціалізація поза школою

Двоє із трьох моїх дітей вчаться вдома.

Домашнє навчання, хоумскулінг, заочне, екстернат, – як не назви, суть залишається тією ж: діти не ходять до школи.

Це означає, що малі не сидять за партою по пів-дня, не роблять домашнє (в класичному розумінні), не отримують оцінок, окрім як за атестаційні контрольні.

А що ж вони тоді роблять?

? ? ?

Вони просто вчаться вдома. Здебільшого, в проміжках між грою, малюванням, бісероплетенням, орігамі, конструюванням, прогулянками в парку, музикою і спортом. А ми з чоловіком розповідаємо, пояснюємо, скеровуємо, організовуємо їх розвиток і навчання. Про те, як виглядає наш хоумскулінг Ви можете дізнатись з вебінарів «Вчимося Вдома», а я продовжую.

Останнім часом, часто розмовляю про наше домашнє навчання з іншими батьками, вчителями, молоддю. Часто це люди, які вперше чують про хоумскулінг. І в більшості випадків перше, що вони запитують з тривогою в голосі:

А як же колектив?

Здається, занепокоєння, що поза школою дитина виросте дикуном, розділяють абсолютно всі. Для цього занепокоєння є навіть спеціальна назва: соціалізація хоумскулерів. Тому давайте поговоримо про соціалізацію дітей поза школою.

Але спершу, пропоную розібратись з терміном «соціалізація» і уточнити питання «А як же колектив?».

Отже, соціалізація (лат. “socium” –  спільне) – це процес входження людини в суспільство. Соціалізація передбачає засвоєння певної системи знань, норм і цінностей, поводження, які дозволяють людині бути повноправним членом суспільств і забезпечують її існування серед подібних собі.

Тому питання соціалізації хоумскулерів можна сформулювати так:

Чи буде «домашня» дитина підготовлена до життя серед інших людей? – тобто соціалізована.

Якщо відповісти коротко, то домашні діти не виростуть дикунами, відщепенцями чи аутсайдерами. Зазвичай, вони успішно взаємодіють і з однолітками, і з дорослими.

Коли спостерігаю за своїми власними дітьми, старшими школярами і молодшим домашнім, раз у раз переконуюсь, що меньший спілкується краще: вільніше, природніше, ввічливіше.

Коли пишемо контрольні в Школі Екстернів, розмовляю зі старшими і маленькими хоумскулерами і роблю той самий висновок: невимушене, активне спілкування між собою і з дорослими.

Але це лише мої спостереження. Я не очікую, що Ваша критична думка задовольниться враженнями однієї мами. Тому пропоную Вам прискіпливо розглянути всі ЗА і ПРОТИ соціалізації дітей поза школою.

 

ЗА

Ми з Вами знаходимося у надзвичайно вигідному становищі: нам не треба здогадуватись до чого приведе експеримент на дітях під назвою «хоумскулінг». Ми маємо розкіш скористатися досвідом попередників. А це вже два покоління американських хоумскулерів і велика купа ґрунтовних наукових досліджень явища домашньої освіти.

Чи цікаво Вам, як можна подати у процентах тонку людську здатність вписуватись в суспільство?

Які параметри вказують на те, що дитина підготовлена до життя поміж людей?

Якою лінійкою міряють соціалізацію?

Адже це не те саме, що поміряти, приміром, обхват талії ;).

У 1986 р. Уеслі Тейлор першим підійшов з сантиметром до проблеми соціалізацї хоумскулерів. Він розміркував, що дитяча самооцінка – чи не найкраща характеристика здатності дитини успішно взаємодіяти в соціумі.

У. Тейлор взяв на озброєння Шкалу дитячої самооцінки Пірса-Харіса (Piers-Harris Children’s Self-Concept Scale). За цією страшною назвою криється звичайна анкета, яка дозволяє із простих відповідей так/ні скласти достовірну картину дитячої самооцінки (стандартний інструмент соціологічних опитувань США).

Дослідник викликає повагу вже тим, що  зловив і провів анкетування 224 хоумскулерів. До речі саме результати дослідження «Самооцінка у Дітей на Домашньому Навчанні» дозволили У. Тейлору додати до свого імені Ph.D.


Результати анкетування 224 хоумскулерів показали, що половина із них набрали вище 90% по шкалі дитячої самооцінки і лише 10.3 відсотки оцінили себе нижче середнього рівня.


Через шість років у 1992 соціалізацією дітей поза школою зацікавився проф. Університету Флоріди Ларри Шайерс. Він також скористався шкалою дитячої самооцінки Пірса-Харіса, але не обмежився анкетуванням, а дослідив поведінку хоумскулерів в умовах вільної гри.

Уявіть собі дитячий майданчик, на якому разом граються 70 хоумскулерів і 70 школярів в віці від 8 до 10 років.

Весело ж, правда!

Звісно, змішані групи домашніх і шкільних дітей були меншими, щоб за дитячим спілкуванням на майданчику могли пильно спостерігали дослідники з Контрольною таблицею прямого спостереження дитини в руках (Child Observation Checklist’s Direct Observation Form – іще один стандартний інструмент соціологічних досліджень). Цікаво, що спостерігачі не знали хто із дітей хоумскулер, а хто – школяр, а значить були об’єктивними (blind procedure).

Прямі спостереження показали, що загалом домашні діти ладнали з однолітками краще та демонстрували значно менше проблемної поведінки, ніж школярі.

У 1994 почалося масштабне дослідження Канадського Центру Домашньої Освіти.

«15 років потому: дорослі канадці, що вчилися вдома, 2009» – моє улюблене дослідження!

По-перше, тому що воно довгострокове. Тих самих батьків і дітей хоумскулерів опитували спочатку у 1994 році (2,126 дітей на домашньому навчанні), а потім у 2008. Нажаль через 14 років знайшлися і пройшли анкетування тільки 226 дорослих канадця, які вчилися вдома.

По-друге, це комплексне дослідження. Аналіз даних дозволив оцінити рівень освіти, рід занять, участь у соціальному житті колишніх хоумскулерів віком від 15 до 34 років. Нарешті ми маємо змогу побачити що ж виросло із тих дітей.

А по-третє, там такі чудові графіки, діаграми і таблиці!

Ось приміром, графік соціальної активності хоумскулерів:

Загалом колишні хоумскулери більш фізично активні і помітно частіше приймають участь в різноманітних культурних, розважальних та громадських заходах.

Червона крива на малюнку – колишні хоумскулери віком від 15 до 34 років, синя – контрольна група населення.

Cюрприз-сюрприз: майже в усіх проявах соціального життя хоумскулери активніші ніж звичайні канадці. Найбільша різниця помітна у участі в релігійних зібраннях (82% хоумскулерів і 32% по населенню) і у спорті (48% хоумскулери і 36% по населенню).

Така картина надихає, правда ж?

.

Із часом хоумскулінг, як освітній напрямок, переростає із аутсайдерського руху в мейнстрім. На 2010р. в США тільки офіційно зареєстровано 2.35 мільйони дітей хоумскулерів (Brian D. Ray, 2015).

Наукових робіт по домашньому навчанню так багато, що звичайними стають оглядові статті по хоумскулінгу. Наприклад, робота проф. психології Стетсонського Університету Річарда Медліна «Домашнє навчання та інші питання соціалізації: перегляд», 2013р.

Р. Медлін аналізує соціалізацію домашніх дітей в усій її повноті: враховує відгуки батьків про їх дітей хоумскулерів, рівень соціальних навичок дітей (Система Оцінки Соціальних Вмінь – The Social Skills Rating System, SSRS), емоціональну сферу, задоволення життям і проблеми поведінки, моральну та релігійній соціалізацію, адаптацію до коледжу та зрілість хоумскулерів, а також їх успішність у житті (оцінка за рівнем заробітків).

Проф. Р. Медлін робить такі висновки:

Рівень соціальних вмінь хоумскулерів є не нижчим, а часто й вищім ніж у шкільних дітей.

.

Домашні діти мають оптимістичний погляд на світ і себе у світі, розвинуті позитивні якості характеру, менше проблемних зон та високу моральність.

.

Вони успішні як в вищій освіті, так і в житті.

Коли шукаєш дослідження по хоумскулінгу, мабуть, третина посилань приводить до робіт проф. Брайана Рея.

Президент Національного Дослідницького Інституту Домашньої Освіти (National Home Education Research Institute) Б. Рей вивчає освітній рух домашнього навчання вже 30 років. Лише у 2004 році він проводив опитування більше 7,300 дорослих, яких навчали вдома.

Остання робота науковця – «Факти досліджень домашнього навчання» 2015 року – це підсумок дев’яти досліджень по хоумскулінгу.

Висновок проф. Б. Рея стосовно соціального, емоціонального та психологічного розвитку хоумскулерів звучить так:

“Навчені вдома, зазвичай, проявляють себе вище середнього рівня у соціальному, емоціональному та психологічному розвитку. Дослідженню підлягала взаємодія із однолітками, самооцінка, лідерські навички, сімейна єдність, участь у общинних справах.

 

Учні хоумскулери регулярно задіяні в соціальних та освітніх заходах поза домом з людьми, які не входять до їх родинного кола. Зазвичай вони беруть участь в таких заходах, як походи, скаутство, задіяні в політичних рухах, церковних громадах, спортивних командах та волонтерській роботі”.

На цій оптимістичній ноті, можна було б завершити статтю.

Але пропоную подивитись і на зворотній бік соціалізації поза школою .

.

ПРОТИ

 

Рідко згадується той факт, що

зазвичай діти, які вчаться вдома, мають менше друзів, хоча ці друзі найближчі і надзвичайно цінні для них.

На мою думку, варто дослухатись до викладачів, які постійно спілкуються з хоумскулерами.

Наприклад, викладач соціальних наук і член шкільного управління в Prince George’s County, Maryland Кеннет Бернштайн (Kenneth Bernstein) говорить, що

в той час, коли одні діти навчені вдома володіють зрілістю, якої бракує їхнім одноліткам школярам, інші хоумскулери можуть бути замкненими, особливо коли доходить до обміну думок між людьми різних соціальних і культурних рівнів.

Цікаво почитати, що пишуть колишні хоумскулери, адже деяким із них вже за 30.

Освіжає блог Лани Хоуп (Lana Hope) молодої жінки, яка вчилася вдома.

Вона пише, що вільно спілкується в середовищі хоумскулерів, але їй важко адаптуватися до мейнстріму американської культури.

З цією точкою зору я змушена погодитись, адже моя старша донька також іноді скаржиться на виокремленість із підліткової поп-культури:

– Мама а що таке «Сутінки»? 

Хтось із однолітків вже встиг поділитись з моєю 12ти річною дитиною казкою про добрих вампірів. Пояснюю:

– Це така історія про кохання. Там вампір закохався в звичайну дівчину, тому що вона дуже добре пахла ;).

– А чому мені не можна подивитись?

Блогер із домашньою освітою Кейт Фрідкіс (Kate Fridkis), навпаки, цілком задоволена своєю підготовкою до життя серед людей.

Кейт впевнена, що вихід за межі свого дому і пошук нового досвіду і ситуацій – це ключ до комфортного самопочуття в світі.

«Хоумскулінг – це чудова можливість виходити в люди повсякчас. …

Я б з’їхала з глузду, якби була лише зі своєю родиною»

.

.

І от тепер, коли ми вздовж і впоперек роздивились питання соціалізації

«Чи буде «домашня» дитина підготовлена до життя серед інших людей?»,

підсумовую:

хоумскулери в більшості випадків активно беруть участь у соціальному житті, мають оптимістичний погляд на світ і себе у світі, розвинуті позитивні якості характеру та високу мораль. Вони часто володіють зрілістю, якої бракує їхнім одноліткам, успішні як в вищій освіті, так і в житті.

 

На мою думку, все просто:

коли батьки беруть на себе виховання і навчання своїх дітей, вони, зазвичай, справляються добре.

І з соціалізацією також.

 

 

Переклад першоджерел авторський

.

.

Перелік згаданих досліджень домашньої освіти


«Самооцінка у Дітей на Домашньому Навчанні» проф. У. Тейлор, 1986р

Проф. Уеслі Тейлор вважав, що дитяча самооцінка є однією із найкращих характеристик здатності дитини успішно взаємодіяти на соціальному рівні.

При опитуванні 224 хоумскулерів він використовував Шкалу дитячої самооцінки Пірса-Харіса (Piers-Harris Children’s Self-Concept Scale). Шкала Пірса-Харіса – це анкета, яка дозволяє із простих відповідей так/ні скласти достовірну картину дитячої самооцінки (стандартний інструмент соціологічних опитувань США).

Результати анкетування хоумскулерів показали, що половина із них набрали вище 90% по шкалі дитячої самооцінки і лише 10.3 відсотки оцінили себе нижче середнього рівня.

«Порівняння Соціальної Адаптації дітей на Домашньому та Шкільному Навчанні» проф. Л. Шайерс, 1992р

В своєму дослідженні проф. Ларри Шайерс співставляв соціальні навички двох дитячих груп: 70 хоумскулерів і 70 школярів в віці від 8 до 10 років.

Він використовував шкалу дитячої самооцінки Пірса-Харіса і отримав однаковий середній рівень самооцінки у хоумскулерів і школярів.

Окрім цього, проф. Л. Шайерс проводив прямі спостереження дитячої поведінки в змішаних групах: хоумскулери і школярі разом грали на майданчику, а поводження дітей між собою в умовах вільної гри оцінювалось дослідниками за допомогою Контрольної таблиці прямого спостереження дитини (Child Observation Checklist’s Direct Observation Form –  стандартний інструмент соціологічних досліджень). Зауважу, що спостерігачі не знали хто із дітей домашній, а хто – шкільний (blind procedure).

Прямі спостереження показали, що загалом домашні діти ладнали з однолітками краще та демонстрували значно менше проблемної поведінки, ніж школярі.

«Домашнє навчання та інші питання соціалізації: перегляд», проф. Р. Медлін, 2013

Оглядова стаття проф. психології Стетсонського Університету у Флориді Річарда Медліна – це підсумок останніх досліджень по соціалізації хоумскулерів.

По-перше він враховує відгуки батьків про їх дітей хоумскулерів.

По-друге рівень соціальних навичок дітей, визначений за допомогою Системи Оцінки Соціальних Вмінь (The Social Skills Rating System, SSRS), який у домашніх дітей є не нижчим, а часто й вищім ніж у школярів.

В третьому розділі Р. Медлін звертається до емоціональної і соціальної сфери, рівня задоволення життям та проблемами поведінки. В усіх цих категоріях домашні діти виглядають дуже гарно: мають оптимістичний погляд на світ і себе у світі, розвинуті позитивні якості характеру та менше проблемних зон.

У моральній та релігійній соціалізації хоумскулери значно випереджають середньостатистичні дані.

В кінці статті Р. Медлін розглядає адаптацію до коледжу та зрілість хоумскулерів. Він підсумовує, що діти, яких навчали батьки, успішні як в вищій освіті, так і в житті (оцінка за рівнем заробітків).

Автор проекту Вчимося Вдома

Аліна Туз – мама трьох дітей хоумскулерів,

письменниця і художниця