БеркоШок

.

“В действительности всё не так, как на самом деле”

Антуан Де-Сент Екзюпері

 

Середа, мороз, сонце на снігу. Я іду у БеркоШко! Читала сайт, чула захоплені відгуки, збиралась прийти ще з минулого року – все ніяк.

І от тепер…

Щоправда, знайшла школу на Берковцях не одразу:

“Валентино, вибачте, я повернула з Газопровідної біля дільниці з написом «Дрова». Тут ворота і фанерні будиночки. Це правильно? … Ні праворуч ще не повертала… Дивний будинок з прапорами і на задньому дворі. Добре. ”


Дивний будинок – це місце де живуть вчителі і організатори БеркоШко.

Спочатку вони їздили у школу з різних куточків міста, ночували у там, і лише згодом отаковились в двох кроках від дитячого мікрокосму.


Школа – окрема двоповерхова будова, зведена за одне літо руками трьох сімей.

У прихожій тепло від пічки. Зверху і зліва чути дитячий писк.

На першому поверсі – дошколята. З ними щойно займалась Ольга. На підлозі залишився здоровенний аркуш склеєний із 9 листів А1. Спочатку це були окремі королівства, потім країна, а потім сталася якась біда, бо чорним помальовано аж третину ;).


На другому поверсі за крученими сходами – старші. Всього 9 дітей до 12 років.

Вони рятують ведмедика: у нього перелами, кровотечі, зупинилось серце і взагалі повний фарш. Що поробиш, такий урок – рятування.


Парти у другій частині кімнати. Вони мобільні і компактні – можна поставити в ряд, в коло, в куток. Цікаво чи не тікають діти із-за парт, коли поруч лазалка і мати?

Звертаю увагу на нагадувалку «додонок+доданок=сума» на кроквах. І уявляю, яке це задоволення для дорослих, вільно ліпити школу під дітей.


Спускаюсь сходами і знімаю Валентину, одну із засновниць БеркоШко і Олю, наставницю дошколят.

Потім за кавою розмовляємо про диво-дивне: навчання без примусу ).

Хоча здавати предмети діти все-таки мусять. Формально вони на екстернаті, заочному чи дистанційному навчанні. Хто як. І, відповідно, раз на місяць, чи раз на семестр пишуть контрольні, щоб отримати свої оцінки, а в перспективі – атестат.

 .

Предмети і проекти

Ми розриваємось між програмним матеріалом і творчими проектами. Часто вибираємо творчість.

Валентина згадує, що вже зробили з дітьми книгу: писали, ілюстрували, верстали і видали. Поки читали епос про Гільгамеша, зліпили із глини стародавнє місто. Легенда закінчилась раніше, ніж будівництво, і тепер  місто цілком автентично стоїть напіврозваленим. Такі проекти виникають спонтанно на заняттях з архітектури, кулінарії, міфології. Вони вимагають уяви, ручок, поєднання знань з різних галузей.

Основні предмети програми: українська, англійська, математика, природа – є впродовж року. Їх ведуть окремі вчителі, свої, чи запрошені. А от замість анекдотичних «Я і Україна» та «Основ здоров’я» Валентина веде авторські предмети: міфологію, теревені, руханку. Деякі дисципліни, як рятування, досліди, кулінарія – це курси, що тривають місяць-два. На них зазвичай, запрошують спеціалістів.

Не дивно, що діти не тікають із-за парти на лазалку і мати поруч. Велика таємниця мотивації: розповідати цікаві речі ;). До того ж малеча розуміє, що вчитель їхав до них з іншого куточка міста, і більше ніхто такого не розкаже ;).

Мене особливо цікавлять унікальні предмети БеркоШко.

Міфологія

– Валентино, чому саме міфологія?

Гільгамеш і Енкінда

Гільгамеш і Енкінду

– Зазирнула в програму 6-го класу. Там міфи давньої Греції. А до того хотілося б розказати і про Шумер і про індійський пантеон. А на Грецію – цілий наступний рік. Діти слухають міфи, як казки, – із задоволенням. Водночас всі міфи говорять про світобудову, про добро і зло. Чим більше варіантів погляду на світ буде у дітей, чим більше моделей для порівняння, тим краще, гадаю. Наприклад, коли ми вивчали Іранські міфи, побачили чорно-білий поділ на добрих і злих. Ніякої середини там нема. А коли звернулися до скандинавських оповідань, діти одразу помітили, що герої там «злі», кровожерливі.

– Як Ви гадаєте, чи зможуть діти з усього цього розмаїття сконструювати своє бачення світу, добра і зла?

Мені здається, що пізніше, в підлітковому віці, коли вони свідомо почнуть шукати відповіді, різноманітність поглядів і концепцій вже не злякає і не заплутає їх. Вони зможуть критично осмислити і сформувати свій світогляд.

Теревені

– А теревені – це що?

– У першому класі ми разом читали казки і обговорювали їх. Смішно було, коли думали як виглядає Колобок в очах Лисички: булка якась, невідомо що в лісі робить, ще й пісеньки співає – підозріло. Дуже подобалась казочка «Песик і місячні друзі». Зворушлива історія про те як Песик придумав летіти на місяць, зібрав звірів, щоб побудувати ракету, робив, підбадьорював, надихав, а коли ракета була готова залишився на Землі, щоб охороняти хатку. Діти поділились на дві групи: одні захищали друзів Песика, інші звинувачували. А потім навпаки: хто тільки що виправдовував, мав знайти аргументи проти таких друзів. Такі собі дебати.

– Дебати – давній спосіб гострити розум. В Греції перші школи виглядали як форуми, де молодь висловлювала і обгрунтовувала свої думки перед однолітками.

– На теревенях ми можемо глибше розібрати конфлікти, які виникають між дітьми впродовж дня. Вчимося описувати словами свої емоції: що образило? чому? Вчимося краще розуміти себе. А коли діти вислухали одне одного, обурення, зазвичай, зникає.

– Часто, навіть, дорослі не усвідомлюють чого сердяться. Тим паче не вміють і соромляться про це сказати.

– Наші дорослі проблеми і підказують, з чим можна працювати в дитинстві. – Валентина усміхається. – Іноді ми розмірковуємо над моральними поняттями. Наприклад, брехня, сприймається як щось однозначно погане. Але в казках, фантазіях вона може приносити користь. Іноді діти готують свої доповіді на будь-яку тему за бажанням. Вчаться висловлюватись, тримати думку. А нещодавно діти писали невеличкий твір-спогад про те що їм сподобалось і що не сподобалось у БеркоШко в 2015 році. Порилися в пам’яті – скільки всього було, виявляється!

– Так і запишу – рефлексія ;).

– Це для них. Але для мене їхній свіжий погляд важливий сам по собі. В БеркоШко ми намагались виправити ті «глюки» школи, які відчували на собі. Але наші діти підростають, починають ставити під сумнів правильність дорослих побудов і, цілком можливо, побачать свіжі «глюки», які ми могли наробити в «БеркоШко».

Руханка

– Валентино, руханка у Вас кожен день?

– Діти ходять в БеркоШко три дні на тиждень і кожен день починається з руханки – так ). Щоб просто прокинутись, поспілкуватись, поштовхатись. У першому класі руханка була проста – на вправність. У другому – додались елементи йоги. Я практикую її сім років, тому розумію, як це впливає на настрій і загальний стан. Ми вчимось масажу: стопи, ручки… Діти роблять масажик і собі, і іншим. Цікаво, що маленькі без проблем беруть чужу ногу. А старшим для цього треба подолати якийсь внутрішній бар’єр. Пам’ятаю сама, вже в зрілому віці, працювала з цим табу.

– Так, ми росли дуже затиснені. Наприклад, обійми у мене вдома були чимось надзвичайним.

– Ще у нас є вільна боротьба і сумо. Хороша можливість відпрацювати поразки і перемоги. А ще навчитись вибирати противника по собі. Деякі діти, наприклад, завжди вибирають слабших, щоб точно перемогти. Інші – сильних, щоб точно програти. І на руханці можна спробувати поміняти шаблон.

З Валентиною проговорили не одну годину, а цілих три: про БеркоШко як модель, про тьюторські технології індивідуального навчання, про те, що слово “ёлка” походить від скандинавського “йоль” – дерево, яке прикрашали на сонцеворот…

Впали у вуха слова:

“БекроШко – це прецедент. Прецедент того, що школа може бути зовсім іншою.”