toplogo_externat
Сьогодні бачила на власні очі маму, яка вчить вдома п’ятьох: тоненька, жвава, усміхнена жіночка. Ми познайомилися з Оленою в Школі екстернів поки чекали дітей після здач. В той день дві старші доньки Олени, семикласниці, здавали біологію і алгебру, син третьокласник – читання і мову, молодших екстернатиків – другий і перший клас – не було. І добре, бо мама з дітьми сиділи в школі вже цілий день. Вони живуть за містом і відповідно здають великими пачками. Щоб приїхати в Школу їм треба встати о 5-тій ранку.

 

Нас познайомила мама восьмикласника, Марія:

–  Коли мені важко з моїм одним, я думаю про Олену, яка вчить п’ятьох та ще й господарство тримає! А я в квартирі з усіма зручностями і кози у мене нема ;). Ось знайомтесь.

І ми познайомились. Особливо цікаво було розпитати, як вони долають сьомий клас екстернату, адже моя донька теж у сьомому. Виявилося, що дівчата справляються на ура:

– Ми здали майже всі предмети за сьомий клас. І я б хотіла щоб вони стрибнули у восьмий.  Щоправда фізика, алгебра і геометрія ідуть важко. Ми могли б опрацювати їх за літо, але якщо ідеш два класи за рік, то маєш чітко здати один клас – до Нового року, наступний – до кінця травня.

– А чому Ви поспішаєте? Навіщо стрибати?

– Ну от зараз дівчата пройшли майже весь сьомий. І що тепер? Друге півріччя байдикувати?

– Тобто вони просто вчаться швидше ніж заплановано програмою, і Ви не хочете їх гальмувати?

– Так!

– Тут же дізналась що і середній вже зараз, у грудні, закінчує програму третього класу. Тепер залікова книжка має піти у міністерство, щоб там дозволили перехід у наступний клас.

– Ми вже закачали підручники за четвертий: будемо вчитися.

Таку завзятість і працьовитість я бачила у свого дідуся, який виріс біля землі і став професором КПІ. Тому питаю:

– То Ви ще й козу тримаєте?

– Дві!

– Так у Вас повне самозабезпечення – і їжею, і знаннями.

– Да. – Олена посміхається.

– У нас теж є сільський будинок за містом. Ми там відпочиваємо влітку. І город є, невеличкий. Але живність – ні!

– У нас тільки городу – 23 сотки. А з живності – не тільки кози, ще кури, гуси, індики.

– Ого!

Уявляю собі обсяг робіт, екстраполюю на навчання і питаю:

– То взимку, коли городу нема, Ви цілий день вчитеся?

– Так. То з дівчатами за комп’ютером якусь інформацію шукаємо, то з меншими за підручниками.

– Ви ідете за підручником?

– Здебільшого. Дещо я викидаю: там дуже багато зайвої інформації. От відкрили дівчата підручник з біології – тваринки, картинки – так кажуть: «О! Це ж якраз ми любимо!». А потім почали читати, а там класифікація, терміни, помилок багато. Не хочуть тепер нічого про біологію знати. Я заохочую проектами:  дві лабораторні зробили – на 10, і презентації – на 11. Валерія вже виступала на науковій конференції із доповіддю про раціональне харчування для підлітків. Отримала диплом і запрошення на 2016 рік.

Поробка на конкурс в Школу екстернів

Поробка на конкурс в Школу екстернів

– А старші допомагають молодшим? Ви їх залучаєте?

– А як же. От вчора старший син читав першокласнику «Музику». Так той заснув сидячи. А як розбудити, почав зі сну бурмотіти: «Музика – це..»

Ми сміємося разом. Всі ж згодні, що визначення музики в першому класі абсолютно необхідно для естетичного розвитку дитини ;).

– А як у Вас із англійською. Теж вчите вдома?

– Так. Я їм допомагаю.

– За підручниками, за Аллою Несвіт?

– Да.

– Скажіть, Ви як вчите – щоб здати?

– Да.- Олена зітхає. – На більше просто не вистачає часу. Ми б хотіли взяти іспанську, бо дівчата до трьох років жили в Аргентині і вже її розуміли. І я знаю її на побутовому рівні. Але все ніяк. От якби іспанська мова йшла шкільним предметом, було б легше організуватись.

Ми деякий час мовчимо, а потім пригадую, що самого першого питання я ще не задавала:

– Олено, а чому, власне, Ви не віддали дітей до звичайної школи?

– Ну, ми з дітьми займались навчанням змалечку: писали в зошитах, робили приклади. Тобто ще до першого класу вони вміли добре читати, писати, рахувати. А проходити два класи за рік можна тільки в екстернаті.

– Тобто ніхто із них ніколи не сидів за партою?

– Так. Ми одразу вирішили, що будемо вчитись тут.

– Але Ви не вчитель за освітою?

– Ні. Я оператор ЭВМ. – посміхається – Та от довелось стати вчителем.

– Гадаю треба дуже хотіти навчати своїх дітей, щоб стати таким вчителем як Ви.

– Так. – і знову посмішка.

Тиха і чарівна посмішка мами.